Город Инфраструктура

Ганна Коваль: «Актор має страждати, бути натягнутим нервом, особливо відчувати навколишній світ»

У листопаді в Національній опереті України відбулася прем’єра вистави «Ханума» Авксентія Цагарелі з музикою Гія Канчелі (режисер-постановник Іраклій Гогія, диригент-постановник з. д. м. України Ігор Ярошенко, балетмейстер-постановник Гія Марганія, художник-постановник, художник з костюмів Маріка Кватчадзе, диригенти Сергій Дідок, Сергій Нестерук).

Вистава вийшла яскрава, сучасна, більш драматична, аніж музична, насичена грузинською мелодикою та атмосферою. Чудовою прикрасою спектаклю неодмінно виконавиця молодої героїні Сони Ганна Коваль (сопрано). З Анною ми поговорили про її найцікавіші ролі, захоплення та плани на майбутнє.

Розкажіть, будь ласка, з чого почалася Ваша любов до театру?

Г.К.: Любов до театру почалася, як і в більшості вокалістів, з бажання співати в LaScala. Жартую, звісно. Насправді, мої батьки, не будучи, здавалося б, творчими людьми (мама-генетик, тато-інженер), дуже любили читати вірші.

В мами так склалося, що їй батьки не дозволили навчатися акторській майстерності, вважаючи цю професію недостойною.

Моїм же батькам дуже подобалися поетичні зустрічі, вони ходили в походи, співали під гітари.

І я росла в цій любові до поезії, яка виховувала в мені хороший смак. Десь у шістнадцять років я зрозуміла, що хочу говорити зі сцени.

Я закінчила музичну школу по класу фортепіано, де і почала професійно ставити голос, і коли моя викладачка зі співу поїхала до Америки, в мене постало питання куди рухатися далі.

Тоді я вирішила піти навчатися вІнститут музики ім. Р. Глієра. Згодом я вступила в Національну музичну академію України ім. П. І. Чайковського.

Коли я була на третьому курсі академії, мій друг Роман Мороз, розповів про прослуховування, яке проводить Театр оперети, і зауважив, що мені варто туди піти.

Він аргументував тим, що театр якраз очолив молодий режисер Струтинський Богдан Дмитрович. Пам`ятаю, як я тоді просто прийшла поспівати на публіку, і мене несподівано взяли у трупу.

Ви в Національній опереті України працюєте стільки ж років, скільки її очолює Богдан Струтинський. Розкажіть як змінився Театр за п’ятнадцять років?

Г.К.: Я прийшла в Театр оперети зовсім юною. Починати театр з нової сторінки, звісно, було важко. Тоді навіть говорили про офіційне розформування трупи.

В театрі не було нічого, ні нормального звуку, ні світла, ні дисципліни. Але Б. Струтинський починав з того, що робив ЯКІСНИЙ театр.

Якісний у всьому в кожній мізансцені, в ідеально вивченому тексті, в розібраній ролі, в бездоганному твоєму вигляді.

І головне без пліток за кулісами. Я пам’ятаю, як ночами виставляли світло на сцені, як змінювали технічне оснащення. Інша людина б здалася, а він ішов далі, робив все так, як вважав за потрібне, і завжди був переконаний в тому, що саме так треба. Він вміє мріяти, а для мене дуже важливо, коли людина МРІЄ!


Ви прийшли в Театр оперети на дитячий репертуар, і зараз граєте багато в казках. Скажіть, будь ласка, в чому особливість дитячої публіки?

Г.К.: Мене взяли в Театр на дитячий репертуар, я починала з Попелюшки, Дюймовочки і інших казкових героїнь. Я дуже люблю грати для дітей. Завжди працюючи на сцені, я прагну відкривати людей. А до дітей легше достукатися. Діти відкриті завжди, в них немає дорослого скепсису. Сьогодні я проводжу ще й квести для дітей.

В Театрі вже другий сезон працює проект «Вихідний з оперетою» (куратор проекту Тетяна Зілінська).

Виявилося, що це дуже складно для вокалістів, провести годинний квест для дітей. І для голосу складно, але найважче це розібратися в дитячій психології. Мені допомагає досвід роботи з дітками,адже окрім дитячих вистав я проводила новорічні інтермедії перед казками, була Снігуронькою, а ще я мама дев’ятирічного хлопчика.

Розумію як організувати дітей, чим їх зацікавити, що їм говорити. І я просто люблю працювати з дітьми. Квести це прекрасно. І особливо, коли такі заходи відбуваються саме в театрі.

Ми привчаємо дітей до театру. Пам’ятаєте, хтось з відомих акторів сказав, що неважливо для чого ти прийшов в театр чи на виставу, чи просто в буфет головне, що людина прийшла в театр. І це неодмінно дасть свої плоди.

Відомо, що Ви дуже любите читати вірші. Чи немає бажання створити музично-поетичну виставу в Театрі оперети?

Г. К.: Так, окрім вокалу, я завжди любила читати вірші на публіку. Це вже в мене від батьків…

Ще в Глієра в мене була дуже хороша викладачка зі сценічної мови Кудрявцева Наталія Борисівна. Саме вона навчила відчувати правильну ритміку і мелодику мови.

Навіть пам’ятаю, під час навчання в мене був сольний концерт, присвячений Л.В. Бетховену, і я читала вірші про композитора.

Читання віршів це завжди насолода. Дуже плідною була для мене співпраця з народним артистом України Олександром Кравченком, який створив на сцені Центру ім. І.Козловського прекрасні поетично-музичні вистави: «І на оновленій землі» за поезією Т.Г.Шевченка та «Єдиная любов» на основі поезії Лесі Українки.

До речі, на у Центрі ім.І. Козловського я також граю у виставі «Серце лебедя» (реж. постановник Тетяна Зозуля).

Взагалі камерна сцена вимагає особливої інтимної подачі тексту, і поезія тут як спосіб спілкування з глядачем дуже доречна.

Згадайте, будь ласка, найважчу свою роль у Театрі оперети?

Г.К. Не можу сказати про конкретну роль. Власне, просто і легко ніколи не було. Та й не можна, щоб у актора було все просто.

Актор має страждати, бути натягнутим нервом, особливо відчувати навколишній світ. Найважче було після народження сина, коли загинув мій чоловік. Це був настільки великий струс.

Смерть чоловіка кардинально змінило моє ставлення до себе, моє життя дуже змінилося, ядуже сильно подорослішала,я стала багато займатися співом, танцями.

Пам’ятаю під час репетицій вистави «Містер Ікс», я окремо займалася з дівчинкою із цирку, яка вчила мене правильно жонглювати і виступати на трапеції.

Ваш син любить театр?

Г.К.: Зараз моєму синові Кирилу дев`ять років, він часто ходить на вистави. Раніше дуже любив вистави «Фіалка Монмартру» та «Бал у Савойї», а зараз любить «В джазі тільки дівчата». Йому подобається наш актор Микола Бутковський.

Але зараз мій син хоче бути програмістом. Що буде далі, буде видно.

Нещодавно театр випустив прем’єру. Ви граєте «дорослу» роль на великій сцені. Яка Ваша Сона з «Хануми»?

Г.К.: З початку я думала, що Сона це така собі проста лірична героїня. Хоч вже не казкова принцеса, але дуже схоже. Працюючи над нею, я дійшла висновку, що Сона і її коханий Коте це головні персонажі вистави.

Не свахи, а саме вони. Вони єдині справжні, незалежні від грошових питань. Для свахи Кабато, та й для багатьох інших ця історія свого роду, певна соціальна гра. А саме молодь показує як бути щирими, як кохати без будь-яких соціальних підтекстів.

Сона дуже розумна, хитра і пробивна, вона мені дуже близька. Вона вважає, що титули не головні у житті, а головне взаєморозуміння з коханим чоловіком.

Як працювалося з грузинським режисером Іраклієм Гогія?

Г.К.: З такою людиною, як Іраклій, дуже приємно працювати, він постійно прагнув рухатися і шукати нові фарби в ролі і у виставі.

Іраклій витягав акторське нутро, він наполягав на тому, що не треба бути кожного разу однаковою, не треба бути манекеном. Він дозволяв експериментувати. В нього прекрасний смак.

Він особливо відчуває музику. Іраклій постійно говорив про те, що ми не зіграємо грузинів, і не треба їх шаржувати, треба йти від свого відчуття.

Він проти штампів, і не хотів, щоб ми якось зображали грузинів. «Ханума» це музична комедія-водевіль, але не можна зіграти свою героїню Сону поверхово ставлячись до її почуттів. Для моєї Сони все серйозно.

Вам важливо, щоб людина вміла мріяти, а яка у Вас мрія?

Г.К.: В Театрі оперети я часто беру участь у концертах, вечорах, дитячих виставах. Втім, мені хочеться співати і дорослі ролі на великій сцені.

Мені подобається опера та класична оперета, серйозні ролі у таких виставах, як: «Звуки музики», «Цілуй мене, Кет», «Циганський барон», «Фіалка Монмартру».

Моя ніша в театрі романтично-дитяча, але я мрію спробувати себе в характерних ролях, в іншому амплуа.

Я дуже радію зараз з такої можливості у виставі «Ханума». Сона розширює мою творчу палітру. А ще я мрію про нову роботу із Богданом Струтинським.

Розмовляла Лілія Бевзюк-Волошина

Погода в Киеве