«Город-инфраструктура»

Як пройшов музично-лірично-театральний фестиваль Coda Fest

15218413_198183207305147_1569913104_nМинулого вікенду (18-20 листопада), випала нагода спіймати за хвіст свою коду у невеликому містечку Вінниця, на триденному фестивалі Coda Fest.

В одному просторі організаторам вдалося з’єднати чотири мистецькі стихії – література, яка лягає на музику, відбивається в театралізованих перфомансах і побутує в кіно та створити атмосферу домашнього затишку в обіймах мерзлої осені.

Якщо Вам не вдалося стати частинкою  цього мистецького розмаїття, то зручніше вмостіться в улюблене крісло, потіште себе філіжанкою смачної кави та закутайтесь в зачовганий картатий плед, Two Steps from Hell – он, світло тьмяніше, поїхали…

Про музично-поетичні експерименти та мистецтво візуалізації. Якщо ти музикант – погана карма, – посміхаючись зауважує Володимир Яковлев.

Музично-поетичні експерименти зранку і до пізнього вечора, а під кінець, все це ще й приправлене емоційною візуалізацією, можливою навіть без слів, виключно на власних відчуттях та переживаннях, виплеканих на особистому сприйнятті.

15211726_198183203971814_951946326_nВсе починається милозвучною поезією  дівчини із ні разу не гіперболізованим творчим псевдонімом Милый Кать та хлопця, який знає, які труднощі виникали в організації фестивалю, адже сам виступав одним із «тих самих», Ярослава Чакіра, в супроводі гітарних акордів.

Зривається шалений шквал емоцій і влітають дві чарівні дівчини із сильною надривистою поезію, що уособлюють перфоманс «69». Впливом слова та акомпанементу скрипки, буря змінюється «Заповненням, під руками художниці Ольги Трач нитки та фарби переплітаються, заповнюючи жіночі манекени  та візуалізуючи почуття чудових поетес  Марини Однорог, Алли Жабокрик та Іліни Шишкіної. Згустки темряви породжують стихії, як виокремлюють чотири представники творчого об’єднання «Стихійні».

4 авторів, поезія яких символізує кожну з 4-х стихій, за якусь годину подарували відчуття палаючого вогню, присутності повітря, дихання землі, та  потоку води. Відео ряд, плавні рухи, чорна гуаш та такі ж темні одежини читачів підсилюють глибину «Точок доторку».

Синтез електронної музики, живих інструментів і текстів формує DRUMТИАТР – єдина в світі група, яка повністю відмовилася від репетицій, а тому кожен їхній виступ – завжди і гарантовано унікальний.

Про сучасний театр та оригінальні постановки. Якщо є щось неможливе, спочатку ти робиш його дискомфортним, потім – комфортним, — наголошує Єва Якубовська – режисер  театру «Склад 2.0».

За її словами, експериментувати в театрі не тільки можна, але й необхідно! Відходити від загальноприйнятих канонів не лише бажано, але й треба! Адже, на сьогодні, театр знаходиться в новій ері – ері пост-пост-модернізму. Прийшов час відійти від класики, поезія, музика міняється.

Якщо театр залишається у своєму камерному (сакральному) просторі, він завмирає і припиняє рух, – говорить Єва і для підтвердження свлїх слів, запрошує всіх до перегляду постановки за оповіданням Сергія Жадана «Приморська пустка», втілену в життя учасниками «Склад 2.0».

Нам подобається ламати ці канони і стереотипи, – каже режисер театру «Театр «13» Наталя Волчек і без найменших вагань випускає своїх безмовних акторів на сцену. «Oborotni» заволодівають увагою залу без єдиного слова лише багатогранною палітрою емоцій, якою, актори-аматори оперують безпрограшно.

Про пошуки натхнення та способи заохочення фізичних потреб літераторів. Чекати натхнення – немає сенсу, просто треба брати і писати, — стверджує Макс Кідрук в бесіді про пошуки натхнення для творення нових мастерпісів за специфікою роботи Стівена Кінга.

Макс також ділиться ідеєю сюжету для бестселера: Берете науку, додаєте до неї спорт і дописуєте щось аби поплакать, отримуєте ідеальний сюжет. Юрій Іздрик наголошує на тому, що  натхнення – це стан мозку: Камертон, який надає можливість генерувати ідеї.

Митці в нашій країні щедрі люди, вони радо діляться своїми ідеями, своєю творчістю і навіть, самі стверджують, що письменницький труд в Україні не в ціні: Мистецтво повинно бути голодним, адже в нашій країні не звикли платити за нього, — говорить Юка Гаврилова. Звісно, літератори ж не їдять — каже Євгеній Стасінєвич, Вони п’ють, — додає Тетяна Кисельчук.

 Надія Кукла