Новости в Украине

В українських містах сьогодні триває інтенсивний розвал комунальних систем централізованого теплопостачання. Фахівці вважають, що взимку 2018 року Україну чекають великі комунальні аварії.

За офіційними даними Мінрегіонбуду, за минулі чверть століття ми вже безповоротно втратили третину інфраструктурних комунікацій, за якими тепло подавалося з ТЕЦ і котелень в багатоквартирні будинки. З 30 тис. км2 теплових мереж у двотрубному обчисленні, на сьогоднішній день залишилося лише близько 20 тис. км2. У невеликих містах більшу частину інфраструктури ми втратили протягом минулих п’яти років.

Слідом за Ужгородом, у нас вже навіть з’явилася область, яка взяла курс на повну відмову від систем централізованого опалення — Закарпатська.

Труби, на придбання і укладання в землю яких свого часу були витрачені казенні мільйони, за вказівкою деяких мерів міст, наприклад, в Мукачево, були викопані і здані на металобрухт.

Ви запитаєте, добре це чи погано? Відповідаю, що нічого позитивного це рішення нам може дати цілком. Ті, хто зважився отримати дозвіл і встановити в квартирі індивідуальний котел, отримав тимчасовий перепочинок і може користуватися гарячою водою цілий рік і цілодобово без профілактичних відключень подачі води на весь літній період.

Індивідуальний котел в квартирі дає також можливість запускати і зупиняти власну опалювальну систему в міру потреби, в будь-який момент, коли похолодає або потеплішає.

Не потрібно буде оплачувати монополістам за колосальні витоки тепла, підігрів повітря, коли на вулиці -30С, а також розкривати навстіж вікна від надлишку тепла, коли у дворі +25С і світить сонце, а у вас в квартирі — розпечені батареї. Це — плюси.

Мінуси полягають в тому, що користувачі індивідуальних газових котлів тепер довічно будуть прив’язані до зростання цін на газ, і стануть заручниками місцевих монополістів в особі облгазів.

Як би не було сумно, але в Європейській комунальній теплоенергетиці в цей час відбуваються зворотні процеси. У столиці Нідерландів, наприклад, сьорбнувши всіх принад автономного опалення та установки парапетних котлів в будинках, мерія поставила перед собою важкі завдання трансформувати через двадцять років половину споживаного газу на централізовану систему подачі тепла.

Міські тепломережі, які у нас не цінують і активно руйнують, в Європі починають поступово відбудовувати і відновлювати. На сьогоднішній день на екологічно чисте опалення, в порівнянні з індивідуальними котлами, вже переведені близько 200 тисяч споживачів тепла. Нідерландські екологи зазначають в зв’язку з цим, помітне поліпшення якості повітря в своєму місті.

На жаль, міські голови та посадові особи в нашому профільному міністерстві продовжують розповідати обивателям про переваги встановлення індивідуальних котлів у квартирах і безперспективності реконструкції міських теплових мереж.

У той же час, частка централізованого опалення в містах України продовжує залишатися однією з найвищих в світі.

З питанням, чи готові тепломережі до зими, і що ж сьогодні насправді відбувається з централізованою системою подачі тепла в містах України, нам розказали провідні українських експерти у галузі комунальної теплоенергетики.

Олексій Кучеренко, екс-міністр з питань житлово-комунального господарства України

Вони в паралічі, мери. Хтось борсається, хтось взагалі перебуває в стані якоїсь безвиході. Міські голови напередодні опалювального сезону спішно приймають нелегітимні або наполовину легітимні рішення, при цьому оголошують, що вони людям дозволяють переходити на «індивідуалку». Яскравий приклад — це Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області з населенням в 230 тис. чоловік. До цього, півтора-два роки тому, в Нікополі і Марганці якісь рішення прийняли, що головне, всупереч закону, причому при повній імпотенції міністерства і обласних адміністрацій. Вони приймають рішення без наявності схем теплопостачання, без проектів, без усього. У них аргумент один, що у нас борги за газ, і ми їх ніколи не погасимо. Замість того, щоб йти «воювати» з урядом за ціною за газ, мери уникають відповідальності, і виводять свої міста взагалі з площини цих відносин, залишаючи населення один на один з місцевими монополістами в особі обленерго і облгазів.

Тепер про масштаби. Обласні центри поки цим не балуються, а ось такі невеликі міста, як Сміла на Черкащині чи Кам’янське в Запорізькій області вже позбавили своїх городян можливості користуватися центральної опалювальною системою.

Поки, — це тільки початок, але вже йде потужна хвиля. Замість ремонту, мери здають міські тепломережі на металобрухт. Першопричина — неправильне ціноутворення. Те, що у підприємств «теплокомуненерго» така-ж ціна, що і у населення, це повна маячня, — це злочин.

Треба зрозуміти, що повинна бути стратегія, що це питання національної важливості. Що нас чекає не знаю, але процес не зупиниться, поки не зайде в глухий кут до повного маразму. Для цього, напевно, потрібна холодна зима з усіма ознаками Алчевська для десятка міст. Якісь речі безповоротно будуть втрачені. Опалення в містах перетворилося в питання політичне. Нам треба повертатися до того, що ми робили 10 років тому, — до Національної стратегії розвитку комунальної теплоенергетики на найближчі десятиліття. Ця стратегія повинна на роки залишатися державним пріоритетом, і її не можна віддавати на відкуп містам, інакше в місцевому самоврядуванні начудять такого, що розгрібати наслідки будемо все без винятку, десятиліттями і по повній програмі. Я не впевнений, що точка неповернення вже пройдена, але і мерів міст, які стали видавати дозволи населенню переходити на індивідуальні системи опалення, особливо не звинувачую, їх зробили заручниками непомірних апетитів монополістів.

Трохи пізніше прийде усвідомлення, якого масштабу ці руйнування, і як це все складно буде відновлювати. Вся Європа, навіть в малих містах, вони відновлюють центральну систему опалення тому, що за цим стоїть когенерація, диверсифікація, екологія. Це все їх змушує навпаки, повертатися до централізованого опалення в багатоквартирних будинках.

Олександр Сігал — директор інституту промислової екології, кандидат технічних наук

В кінці 2016 року ми на території України мали 28 тис. км. теплових мереж у двотрубному обчисленні. Сьогодні ми маємо 20 тис. км. теплових мереж. З цих 20 тис. 60% знаходиться в зношеному стані, тобто, найближчим часом, ці 12 тис. км. в найближчі кілька років будуть безповоротно втрачені, якщо не вкласти в їх ремонт грошей. А ми бачимо, що серйозних коштів в ремонт тепломереж не може вкласти навіть місто Київ, не кажучи вже про менш багаті міста.

Те, що в Києві тепломережа все літо простояла без води, так вона згніє. Є правило, якщо система порожня, вона повинна бути заповнена консервантом. Всі підписуються під цими правилами. Але, сьогодні для чиновників можна не виконувати що завгодно з формулюванням, — немає грошей. Внаслідок всіх цих процесів, що відбуваються, ми продовжуємо втрачати теплові мережі.

Багато міські голови, побачивши цю картину розуміють, що буде катастрофа, а зима наближається. Тоді в мерії йдуть на такий крок, кажуть, а давайте всі перейдемо на «індивідуалку», а мережі ми викопаємо і здамо на металобрухт. Навіть якщо не буде опалення, ми вже ні за що не відповідаємо, нам все одно. З тими будинками, хто переходить на індивідуальне опалення, в кращому випадку кожен ставить котел собі, але при цьому ніхто не утеплює горища, підвали, входи, сходові клітини і так далі, які перестають тим самим опалюватися. Тобто, централізовано вони не опалюються, а в підвалах у нас водопровідні мережі, які взимку будуть просто замерзати і їх буде «підривати».

Весь сенс у тому, що якщо в місто не подається гаряча вода, тепломережа втрачає 30% своїх доходів. Це, як правило, найпотужніший удар, навіть для таких фінансово заможних компаній, як Київенерго. Для нової компанії, Київтеплоенерго, ще мінус 30% — це планово-збиткове вбивство.

У світі у всіх країнах є централізоване газове опалення. Економіка у нас неправильно порахована тому, що різко завищена ціна на газ. Ціна газу повинна бути інша, якщо дамо правильну ціну, то і централізоване опалення на газі стане доцільним.

Зараз йде стагнація і відверте руйнування систем централізованого теплопостачання в містах України. Йдеться про Кам’янське, — колишній Дніпродзержинськ, Смілу на Черкащині, Марганець на Дніпропетровщині, серйозні проблеми в Славутичи на Київщині. Ми втрачаємо централізоване тепло — і водопостачання навіть в Києві. З кожним роком на індивідуальне опалення йде все більше і більше міст.

Ми говоримо про те, що централізоване теплопостачання на газі не може існувати, але тим не менш, переходячи на індивідуальне опалення, переводимо населення тільки на газ.

Якщо до цього у нас була можливість нехай 5%, нехай 10% додати біомасу в загальну частку тепломережі, а так у нас вже ніякої біомаси точно не буде, — тільки газова система. І то що зараз паралельно з газом йде перехід на електричні котли, це тільки погіршує ситуацію. Кажуть, що все зручно, високий ККД, крім одного, ми отримуємо 1 кВт електроенергії 1: 3. Ми отримуємо 3 кВт тепла і отримуємо з них 1 кВт електроенергії. Ось це — мінус.

 Віктор Пирков — доцент кафедри «Теплогазопостачання і вентиляції», кандидат технічних наук

У багатьох містах досі існує система централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання, яка була успадкована ще з часів Радянського Союзу. Але, через подорожчання енергоресурсів, які відбулися в останні роки, люди почали відмовлятися від цього, і переходити на автономні прилади опалення, в тому числі і на бойлери, що сприяло додатковому навантаженню на електричні мережі.

Візьмемо Закарпатську область, де вона повністю зруйнована, тому що всі користуються автономним опаленням. Це неефективно, оскільки це також лягає додатковим навантаженням на газові мережі. Раніше автономне опалення було тільки в сільській місцевості, а у великих містах люди користувалися виключно централізованим опаленням. Ми сьогодні можемо говорити про занепад цієї сфери, і спроби керівників міст у Львівській області, в Запорізькій області, перейти на електричне опалення.

Тобто, це можна робити, але виходить перевантаження систем і повне їх розбалансування. Зараз, на превеликий жаль, в містах відсутній розвиток комунальних систем опалення та водопостачання. Відсутнє також і розуміння, хто скільки споживає газу, тепла, енергії, а також того, скільки повинно бути мереж, все відбувається хаотично.

Цей хаос вбиває систему теплопостачання і газопостачання. Проблема в тому, що електричні мережі всіх не можуть прийняти, газове обладнання не завжди можна поставити в квартирах, часто це зробити неможливо.

Георгій Гелетуха — глава біоенергетичних асоціації України, кандидат технічних наук

Відмова від централізованого опалення і перехід на індивідуальне в малих і середніх містах України, — це дуже погана тенденція. Якщо подивитися в цілому по країні, за останні три роки частка централізованого опалення зменшилася з 60% до 52%. Закарпатська область вся, на жаль, перейшла на індивідуальне опалення. Мери міст виступали, дивіться, які ми передові, пішли з централізованої системи, це добре. Це як раз показує недолік державної політики в цій галузі, і те, що її необхідно зберігати, необхідно розширювати. Найприкріше, що ці труби варварськи викопали, і здали на металобрухт.

У нас була дуже висока частка централізованого теплопостачання, більше 60% за радянських часів, це ми наближалися до світових лідерів, у яких найвища частка десь 60-80%.

Насправді, у нас є місце для укладання нової системи централізованого опалення, його не треба шукати, над цим місцем не стоять будинки, є готова інфраструктура. Є місце, можна один раз перекласти ці старі труби та інші комунікації на нові, пластикові, попередньо ізольовані і 50 років не повертатися до цих питань. Цього вистачить на наступні два покоління. Дуже вигідно робити. Так, під це треба інвестиції. Мій прогноз такий: якщо ми збережемо систему централізованого теплопостачання, то в подальшому будемо мати дуже дешеве тепло для населення. Якщо перейдемо на індивідуальне опалення, люди на десятиліття стануть заручниками цієї системи.

Що стосується підготовки до опалювального сезону в містах України. Ця ситуація показує недолік державної політики в цій галузі. Мери виявилися заручниками цієї ситуації. Держава не визначилася, що їй робити з централізованим теплопостачанням, немає такого чіткого розуміння, що ми його зберігаємо: ми на це пускаємо такі-то додаткові гроші, закладаємо їх в тарифи, ні від кого не прозвучало.

У мерів яка ситуація. Мер — це виборна посада і жити з централізованою системою — ті ж кошти, але надійніше. Все інше їх не цікавить, тому вони під тиском своїх жителів, які їх будуть вибирати, плюс у комунальних підприємств тарифи так розраховані, ви самі знаєте, як робляться тарифи, — собівартість плюс 1-2%.

Вони отримали гроші від населення, якщо отримали, відправили все, як оплату за газ і на рахунку у них залишаються кошти на зарплату, в кращому випадку.

Дійсно, тарифи їм не дозволяють вести нормальну господарську діяльність. Мери виходять заручниками недостатньо продуманої політики. Тут по суті, провини мерів практично немає. Винна — держава в особі Мінрегіонбуду, він повинен цю політику формувати. Мери під тиском своїх виборців йдуть на закриття системи централізованого опалення, навіть бачать в цьому перевагу — далі кожен сам за себе.

Якщо відключився від системи Централізованого теплопостачання, все-це твої турботи і у міського голови на цьому головний біль припиняється. Це не добре. Ми йдемо від більш прогресивної системи до досить важчій індивідуальної, і я тут нічого доброго не бачу. Індивідуальна система за існуючими нормами, може встановлюватися тільки в зонах, де з якихось причин централізованого опалення бути не може. Дешеве тепло виробити в межах однієї квартири — неможливо.

Як бачимо, накручені монополістами ціни на газ, відсутність гарячої води та якісної подачі тепла в опалювальний сезон призводить до інтенсивного процесу розпаду комунальних систем.

Люди не хочуть переплачувати тричі за неякісні комунальні послуги, діряві труби, колосальні втрати тепла в системах, і вважають за краще не залежати від примх олігархів, чиновників і депутатів.

За нашими даними, починаючи з 1991 року своєї інфраструктури централізованої подачі гарячої води і тепла в будинках, вже позбулися близько ста міст України.

Ті, хто брав тепломережі в концесію або в оренду, як правило жорстко їх експлуатували, вибивали з населення надприбуток, не вкладаючи при цьому в обіцяну модернізацію ні копійки. Незабаром, слідом за гранично «убитими» комунальними тепломережами, концесіонери почнуть повертати назад, в міську власність і зношені «в ухнарь» теплові електростанції. Вершки з них у вигляді надприбутку вже зняті, а технічне відновлення ТЕЦ буде відбуватися, як завжди, вже за рахунок населення.

Для цього будуть потрібні ще десятки мільйонів, які будуть витягнуті з кишень споживачів. Тенденція дуже нехороша, ще можна зупинитися, озирнутися і прийняти вірне рішення.

Точка неповернення судячи з усього, ще не пройдена, але запасу міцності у комунальних систем теплопостачання, які вірно служать людям вже по 40-60 років без капремонтів, залишилося зовсім небагато.

У всьому світі теплопостачальні підприємства належать державі, або перебувають у приватників під її жорстким контролем. Завдання комунальних систем одна — підтримка життєзабезпечення населення, а не максимальне вилучення прибутку за всяку ціну.

Владислав Кордік

«Місто-інфраструктура»