Любов до своєї роботи — правда чи міф?

16.02.2017

68 2 минут чтения

У Київській астрономічній обсерваторії ім. Тараса Шевченка відбувся захід у рамках проекту «Інтелектуальні дискусії» з відкритою темою: «Кордони між приватним життям, роботою та хобі».

Вхід був вільний для всіх бажаючих, а на сам захід були запрошені люди, що змогли поєднати у собі профессійні навички, вільний час та жагу до мистецтва. Вони готові були поділитись з усіма бажаючими своїм успіхом та методами, як цього досягти.

Можна розглянути відомі випадки у світовій культурі – Квентін Тарантіно, що поєднав свою любов до кінематографу з профессією режиссера, чи Джоан Роулінг, яка навіть і не думала, що в один момент невеличке мистецьке захоплення зробить її відомим письменником. Але ближче до всіх будуть випадки своїх відомих земляків, які власне і були запрошені на цю товариську дискуссію.

Модератор заходу, Марія Рибак, аспірант Інституту молекулярної біології та генетики НАН України, майже чи не одразу перейшла до суті: «Чи існує ця примарна можливість займатись тим, що тобі подобається, і в той же час бути успішним у суспільстві?». Запрошені гості одним лише своїм виглядом запевняли: «Існує!». Більш того, обмежувачем для кожної окремої людини є лише її бажання, не дивлячись на соціальне становище, стать чи вік.

Яскравим прикладом такого є Андрій Мельник, засновник ТОВ «Механіка», що перший поділився своїм власним життєвим досвідом: «Якихось чітких меж між роботою та сім’єю кардинально не провести, саме собою це все сплітається в один суспільний виток життя. Але навіть з плином часу, коли ти з головою поринаешся в роботу, і все більше й більше віддаляєшся від родини, навіть тоді є можливість виділяти себе для своїх рідних, роботу, і окремо для свого захоплення, щоб поєднуючи їх в одне ціле дійсно отримувати від життя задоволення», — сказав він.

Чи Валентина Бердник, відома майстриня ляльок-мотанок, що почала займатись ними відносно нещодавно, не дивлячись на свій поважний вік. І хоча вона завжди знаходила себе у сім’ї, але й після поховання свого чоловіка не занепала духом, і продовжила створювати, даруючи всю себе ярим прихильникам її мистецтва і виробів. І зараз вдало поєднує роботу і своє хобі — створює ляльок–мотанок, проводить майстер-класси реабілітації для військових з АТО, та за цією «роботою» відпочиває душею.

Усі хто відвідав захід мали змогу не просто поспілкуватися з «вільними» від суспільних критеріїв людьми, але й поділитись своїми випадками з життя. Кого лише тут не було – письменники, журналісти, інженери, і всі вони були об’єднані відразу помітними ознаками — любов до своєї роботи, свого життя і до створення всього нового, залишаючи невеличкий відбиток на історії свого народу.

Такі люди одним своїм виглядом запевняють нас, що від любої роботи можливо отримувати задоволення, якщо внести в неї хоча б краплю своєї творчої натури. Ці творчі люди дають надію на те, що в майбутньому кожен з нас зможе працювати на роботі своєї мрії, будь-якій роботі, але зміненої під свій творчий лад.

Вадим Софілканич

фото автора