Національна опера України у жовтні

8 жовтня - опера «Наталка Полтавка» (М.Лисенко)

29.09.2017

63 5 минут чтения

Жовтневий репертуар Національної опери настільки різноманітний, що задовольнить найвишуканіші смаки любителів української, світової оперної класики та хореографічного мистецтва.

Це і одна з перлин української оперної сцени, сповнена гумору, самобутніх народних традицій – опера «Наталка Полтавка» (М.Лисенко),

і лірична історія кохання — опера «Євгеній Онєгін» (П.Чайковський) та любовні пристрасті, якими сповнена опера «Алєко» (С.Рахманінов). Також на глядачів очікує балет «Вечори на хуторі біля Диканьки» (Є.Станкович) та прем’єра одноактної балетної постановки «Половецькі танці» (О.Бородін).

Оперу «Наталка Полтавка» Микола Лисенко написав за однойменною п’єсою Івана Котляревського. Це історія кохання, сповнена гумору, танців та фольклору. Вперше ця вистава була поставлена в Національній опері 1936 року і з того часу до твору театр звертався вісім разів.

І кожного разу ця перлина української опери збагачувалась театральною естетикою свого часу.

У 2012 році головний режиссер, режисер-постановник Анатолій Солов’яненко у співдружності з Мирославом Скориком запропонували свою (дев’яту) редакцію опери «Наталка Полтавка».

Мирослав Скорик дещо скоротив увертюру, в оркестр ввів нові музичні інструменти, збагатив музичну фактуру. З’явилася також нова вокально-симфонічна картина, створена М. Скориком за мотивами народної пісні «У перетику ходила по горіхи». Для динаміки руху подій було скорочено текст та кількість куплетів у багатьох музичних номерах. До сцени весільного обряду були відібрані обрядові хори, для фіналу – запальний «Гопак».

Ідею створення більш динамічної постановки Анатолій Солов’яненко пояснив тим, що в першу чергу думав про підростаюче покоління, бо саме з цього твору починається у дітей шкільного віку знайомство з українським оперним театральним мистецтвом. У новій редакції було зміщено акценти від туги, сліз та страждань до світлого, життєрадісного побуту. Опера набула позитивного забарвлення, вона сповнена гумору та душевності.

Головні партії виконують: Ольга Матушенко (Наталка), Наталя Кисла (Горпина Терпилиха), Василь Колибаб’юк (Виборний Макогоненко), Сергій Пащук (Возний Тетерваковський, жених Наталчин), Сергій Скочеляс (Петро, коханий Наталчин).

15 жовтня – одноактна опера «Алєко» (С.Рахманінов) та одноактний балет «Половецькі танці» (фрагмент опери «Князь Ігор» О.Бородіна) – ПРЕМ’ЄРА

Сергій Рахманінов написав оперу «Алєко», коли йому було лише 19 років. Написання опери було звичайним навчальним завданням для випускника композиторського факультету консерваторії. Рахманінова надзвичайно захопило це завдання. Лібрето для опери за поемою О.Пушкіна «Цигани» було написано відомим театральним діячем Володимиром Немировичем-Данченко. Опера була створена за винятково короткий термін — 17 днів, що свідчить про надзвичайний талант молодого композитора та його пристрасну захопленість цією роботою. Прем’єра відбулася у 1893 році та мала не аби який успіх.

Цей юнацький твір Рахманінова привернув до себе пильну увагу та захоплення П.І.Чайковського, який сприяв його постановці та навіть просив у молодого композитора дозволу давати «Алєко» разом з його власною одноактною оперою «Іоланта».

Одним з перших виконавців ролі Алєко був Федір Шаляпін, друг Рахманінова. Каватина головного героя Алєко «Весь табір спить» віднесена до кращих творів оперного мистецтва.

Прем’єра на київській сцені відбулася 19 березня 2010 р.

Головні партії виконують: В’ячеслав Базир (Алєко), Оксана Крамарєва (Земфіра)

Олег ФІліпенко(молодий циган), Богдан Тарас (старий циган, батько Земфіри),

Людмила Циган (стара циганка).

«Половецькі танці» (фрагмент опери «Князь Ігор» О.Бородіна) – ПРЕМ’ЄРА

Над створенням опери «Князь Ігор» Бородін працював 18 років, починаючи з 1869 року. Один з фрагментів опери — «Половецькі танці» композитор створив влітку 1875 року. Показані в колі друзів, вони викликали фурор. Повністю опера так і не була завершена. Її після смерті композитора на основі залишених ескізів дописав О.Глазунов, а М.Римський-Корсаков оркестрував більшу частину клавіру. «Половецькі танці» були поставлені хореографом Л. Івановим, що справило на публіку колосальне враження.

У 1909 році звернувся до музики Бородіна М. Фокін, видатний російський хореограф-новатор, який наполегливо шукав шляхи поповнення репертуару російських сезонів у Парижі, організованих Дягілєвим. Фокін поставив «Половецькі танці» заново, навмисне нічого не взявши з оперної постановки Л. Іванова.

Ідея створення нової постановки «Половецьких танців» на сцені Національної опери належить художньому керівнику балету Аніко Рехвіашвілі, яка розповіла: «Половецькі танці — це абсолютно нова постановка, це прем’єра, яка присвячена 150-річчю театра. Спочатку ми готували лише фрагмент, але з’явилася ідея розширити його до одного акту, узявши музику увертюри до опери «Князь Ігор». Таким чином, глядачі побачать одноактний балетний спектакль, який складається з двох картин: перша – це Київська Русь, русичі, та друга – це половецький стан з танцями. Тому, що стосується хореографічного тексту, то це повністю авторська робота. Безперечно, читаючи музику Бородіна, розумієш, який характер він надає тому чи іншому епізоду. Але наше прочитання абсолютно інше: залучена інша кількість солістів, і взагалі – це інша історія… У рамках святкування ювілею театру балетна трупа покаже «Половецькі танці» в Японії. Але перед тим відбудеться прем’єра в Україні. Ми маємо намір надалі не зупинятися і після гастролей в Японії вийдемо з цим твором вже за участі хору».

17 жовтня — балет «Вечори на хуторі біля Диканьки» (Є.Станкович)

Балет на музику Євгена Станковича, що раніше мав назву «Ніч перед Різдвом», був поставлений у 1993 році балетмейстером-постановником Віктором Литвиновим, який, до речі, цього року святкує свій професійний ювілей – 50 років на сцені.

В основу балетної постановки покладено повість Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом», яку свого часу використали для своїх опер: Петро Чайковський («Черевички»), Микола Римський-Корсаков («Ніч перед Різдвом»), Микола Лисенко («Різдвяна ніч»).

Прем’єра оновленого балету відбулася в 2015 році та вже під іншою назвою «Вечори на хуторі біля Диканьки». За словами балетмейстера-постановника вистави, творча група вирішила змінити назву балету аби позбутися «часової прив’язки» через її «зимове» забарвлення, однак тільки зміною назви не обмежилися: було оновлено костюми, декорації, відшліфовано хореографію. Віктор Литвинов створив справжній національний балет з яскраво вираженими характерами, незвичайним прочитанням сюжету, приголомшливими комедійними та ліричними сценами. Власне — один із кращих балетів, в якому поєднані глибокі знання фольклору та класичного танцю.

Художник-постановник Марія Левитська спеціально до нової постановки «переосмислила» і сценографію, і костюми. Понад сто костюмів було реставровано і більш ніж півсотні – створено нових. Традиційно у костюмах використано багато ручної роботи — аплікації, вишивки тощо. І звичайно – створено нові декорації.

Аллін Власенко (диригент-постановник): «Євген Станкович – один з найвидатніших композиторів нашого часу. А саме цей балет він вважає одним з кращих своїх творів. Володіючи всіма досягненнями музики 20-21 століть (а це зовсім інші прийоми ніж ті, що використовувались в класичній музиці 16-19 ст.), він віднайшов адекватні та разом з тим нестандартні музичні засоби в вирішенні образів. Кожен образ має свій лейтмотив і свій характер. Так, щоб підкреслити характерні риси Солохи композитор ввів саксофон, «баси гудять» для незграбного Чуба, полонез в палаці цариці з саркастичним підтекстом — неначе підкреслюючи всю підступність і нещирість челяді. І раптом контраст – чудовий ліричний український мелос в образах Оксани і Вакули. Драматургія цього спектаклю потребує нестандартного мислення і в музиці, і в хореографії, і в сценографії. Під таку музику поставити традиційний балет неможливо. Це мала бути фантасмагорія. Вочевидь, успіх цього спектаклю в тому, що це — симбіоз талановитого балетмейстера-постановника Віктора Литвинова, геніальної музики Євгена Станковича та блискучої сценографії Марії Левитської».

25 жовтня — опера «Євгеній Онєгін» (П.Чайковський)

17 березня 1879 року — знаменна дата в історії світової музичної культури. Цього дня відбулася прем’єра однієї з найкращих опер П.І. Чайковського — «Євгеній Онєгін».

«Євгеній Онєгін» — неперевершений зразок ліричної опери, в якій поезія Пушкіна гармонійно злилася з прекрасною, задушевною музикою, повною сердечного тепла і драматизму.

Опера була поставлена у Національній опері України у 1983 році. Тоді режисер І.Молостова разом з диригентом С.Турчаком, художником-постановником Ф.Ніродом та М.Левитською (художник костюмів), вдруге звернулася до прекрасної опери П.Чайковського (перший раз був у 1972 році, коли І.Молостова разом з диригентом О.Рябовим та художником В. Левенталем створила цікаву, позначену багатьма творчими знахідками інтерпретацію «Онєгіна»). І впродовж десятиліть опера в цій постановці йде з незмінним успіхом на сцені театру.

Збулася мрія Чайковського, який писав: «Я бажав би усіма силами душі, щоб музика моя поширювалася, щоб збільшувалась кількість людей, що люблять її, знаходять в ній розраду та опору».

Головні партії виконують: Ігор Євдокименко (Євгеній Онєгін), Тамара Калінкіна (Татьяна), Дмитро Кузьмін (Ленський), Ірина Петрова (Ольга), Наталя Кисла (Няня), Тетяна Хараузова (Ларіна, поміщиця), Сергій Магера (Князь Гремін), та ін.

http://opera.com.ua/, FB: https://www.facebook.com/National.opera.of.Ukraine/