Україні необхідний Кризовий центр по вирішенню проблем з централізованим теплопостачанням — експерт

Опалювальний сезон вже стартував, але, на жаль, не у всіх містах України.

08.11.2017

82 6 минут чтения

За наявними даними, вже є прецеденти, коли міські місцеві ради уже в нинішньому сезоні через борги, що утворилися раніше перед НАК «Нафтогаз» не мають не тільки фінансової, але і технічної можливості запускати опалення. Адже, в теплу пору року, вони не мали коштів на мінімальні ремонтні роботи.

Жалюгідний стан справ практично в більшості міських підприємств теплопостачання вже призвів до того, що місцеві ради стійко тяжіють до прийняття рішення про відмову від централізованого теплопостачання в цілому. Лише в одній області, — Дніпропетровської, про відмову від Централізованого опалення заявили в меріях трьох міст — Марганця, Нікополя і Покрова.

А міський голова Павлограда поставив перед фактом мешканців свого міста, що нинішній опалювальний сезон для них, швидше за все стане останнім, і всім потрібно готуватися до переходу на індивідуальне опалення (тобто, перекладання всіх тягот і проблем з місцевої влади на плечі населення).

Директор КП «Павлоградтеплоенерго» Микола Вовк стверджує, що за всю історію існування комунального підприємства, подібних збитків, як у нинішньому опалювальному сезоні вони не знали. Від населення за січень-липень 2017 року зібрати платежів вдалося — 81,2 млн. грн. Борг споживачів — 9,1 млн. Грн. З виділених 54 млн. грн. субсидій держава не компенсувала майже 30 млн. грн. На даний момент за позовом НАК «Нафтогаз України» щодо комунального підприємства господарським судом Дніпропетровської області розглядається справа про банкрутство.

Директор інституту промислової екології, керівник експертної групи з проблем теплопостачання Громадської ради Мінрегіонбуду України. Олександр Сігал, заявив СтройОбзору, що новий опалювальний сезон в Україні почався з нових рахунків, виставлених монополістами для теплопостачальних організацій:

«Рахунки арештовані через борги по газу. Борги по газу в основному — це борги держави за об’єкти, що належать державі, а також це борги, пов’язані з субвенціями і субсидіями, які на папері є, а де-факто, вони не монетизуються. Фактично, цю субсидію (на папері) отримує теплопостачальна організація, але покрити нею свої борги навіть з податків не вдається, тому що її не приймає навіть сама держава в особі Податкової інспекції. Крім того, за «незрозумілим» збігом обставин, борги підприємств «Теплокомуненерго» в розмірі 20 млрд. грн. і розмір прибутку НАК «Нафтогаз України» в розмірі 20 млрд. грн. «випадково» збіглися».

Якщо з комунальними підприємствами тепломереж населення не має можливості розрахуватися нічим, крім, як субсидією, а держава сама не повністю платить за громадські будівлі, виникає просте запитання, чим це підприємство може розплатитися з газовиками.

«Газовики всі гроші, які до них примусово надходять з розподільчих рахунків зараховують тепловикам, як погашення боргів за попередні періоди, які до цих пір, так і не були реструктуризовані. На новий же період, за старі борги нараховують відповідні відсотки. Виконавча служба, яка в даному випадку стягує борги, теж за послуги бере собі відповідні гроші. Виходить, якщо люди повністю розрахувалися за тепло, то їх гроші будуть спрямовані на погашення старих боргів і підуть до виконавчої служби. Таким чином, і борг залишився, і на нові рахунки, за які люди знову внесли гроші, нараховуються відсотки. Хто повинен заплатити ці відсотки і суми виконавчій службі. Люди? У нас немає такого законодавства, щоб люди за це платили. А, тепломережа за це не може платити тому, що вона — проміжна інстанція, вона бере гроші у абонентів і передає газовикам», — уточнив експерт.

Створюється замкнене коло: яка б сума не була зароблена самою тепломережею, це дуже маленька величина тому, що сьогодні вартість газу становить до 85% від вартості теплової енергії, і вона тут же вилучається виконавчою службою в якості боргів попередніх років. У містах місцевим радам нічого не залишається робити, як відмовлятися від Централізованого опалення та ініціювати серед населення масовий перехід на індивідуальне опалення.

«В даний час необхідно розібратися і зрозуміти, наскільки можливо в різних містах перейти на індивідуальне теплопостачання. Що при цьому робити школам, дитячим садкам, лікарням. Там же не поставиш казанок на 50 кВт на стіні або на підлозі. Там потрібно будувати досить великі котельні. Тоді ці об’єкти — юридичні особи змушені будуть самі у газових монополістів купувати природний газ. Монополіст в договорах прописує обов’язкову передоплату, а держбюджет (бюджетний Кодекс) передоплати в договорах не передбачає. Залишається припускати, що заручниками ситуації знову стануть батьки учнів і родичі хворих, яким доведеться розщедритися на цю передоплату »- вважає Олександр Сігал.

Однією з основних причин, в результаті яких у багатьох котельнях теплоенергетики не змогли запустити котли, експерт бачить невикористані влітку через фінансові причини можливості адекватно підготувати обладнання до зими. Для цього необхідно було забезпечити хоч якісь мінімальні вкладення в міжопалювальний період, проте, навіть це не дозволив зробити арешт рахунків.

«Тобто, майже як в анекдоті: спробували витратити менше — вийшло. Спробували в позаминулому році ще менше — знову вийшло. І, нарешті, в минулому році не витратило взагалі нічого і якось пройшли опалювальний сезон. Цього року вирішили знову увійти в опалювальний сезон, не витративши на підтримку в робочому стані технічного обладнання ні копійки. Десь вийшло запустити котли, а десь ні », — підкреслив директор інституту.

І, дійсно, на даний момент найбільш практичними виявилися міські голови, які проплачували кошти на підготовку до зими з рахунків міського бюджету, і надавали реальну допомогу в міжсезоння своїм теплопостачальним підприємствам. Але, на жаль, не всі мери виявилися розумними, а з розумних не всі платоспроможними. Рахунки підприємств теплопостачання, на жаль, і сьогодні ще в переважній більшості повністю заблоковані, що не дає їм можливості коректно увійти в опалювальний сезон.

«Що ж станеться, якщо опалювальний сезон в цих містах так і не почнеться. Багаті люди поставлять собі індивідуальне опалення, хто зможе. Наприклад, житель придбав газовий котел, якщо у нього є на це гроші, однак газовики кажуть, в вашому домі підключити його неможливо, для цього необхідно перекласти підземну газову мережу до вашого дому. Окремий мешканець може зібрати грошей для придбання котла і пристроїв для індивідуального теплопостачання в квартирі. Але йому явно фінансово непосильно замінити підземні газові мережі, іноді довжиною в кілька кілометрів, і вартістю в мільйони гривень. Навряд чи це посильно і для мешканців всього під’їзду чи будинку», — вважає експерт.

Може скластися ситуація, при якій жителі, що залишилися без Централізованого теплопостачання і витратили значні і майже останні гроші на котли індивідуального опалення, все-таки його не отримають, що загрожує соціальним вибухом.

Окрема проблема при переході до індивідуального опалення, — екологія. Тобто, необхідність будувати вздовж фасадів будівель димові труби для евакуації димових газів. Ще одна проблема, соціальна — пенсіонери. Якщо в будинку проживає значна кількість пенсіонерів, які раніше отримували субсидії, то вони будуть категорично проти переходу на індивідуальне опалення, бо вони отримують в цьому випадку пільги на деяку невелику кількість газу і не будуть адекватною заміною одержуваних раніше субсидій на теплопостачання. Місцевим радам необхідно виділити кошти, достатні не тільки для придбання котлів індивідуального опалення для всіх непрацюючих пенсіонерів міста, а й оплатити спеціалізованій компанії їх доставку, установку і монтаж системи теплопостачання, а також мінімальні ремонтні роботи в житлі після установки систем індивідуального теплопостачання.

«Ви бачите, зараз на вулиці листопад. На жаль, часу на технічну модернізацію, навіть при наявності коштів, вже не залишилося. Не хотілося б побачити у вікнах міських квартир труби від буржуйок — єдиного реально доступного населенню за коштами опалення. Якщо не дай бог це все ж станеться, то жителі холодних квартир вийдуть до своїх мерій. Адже, саме мерам і місцевим радам в рамках розширення повноважень регіонів, державою були делеговані всі права і обов’язки в тому числі і з теплопостачанням населення. Вийшло так, що на державному рівні за опалення населення ніхто не відповідає, крім Мінрегіону, який відповідальний тільки за технічну політику, нормативну базу та збір статистичних даних», — уточнив Олександр Сігал.

ЯК ВИПРАВИТИ СИТУАЦІЮ З ПОДАЧЕЮ ТЕПЛА В БУДИНКИ ГОРОДЯН

На думку Олександра Сігала, для початку в рамках Мінрегіону має запрацювати такий орган, як Диспетчерський центр теплопостачання України. Його основна функція, не управляти системами теплопостачання в містах, а допомагати міським головам і місцевим радам, тобто власникам майна У цей орган повинні увійти кваліфіковані юристи, економісти і технічні фахівці.

«Цей диспетчерський Центр повинен допомагати в наступних питаннях, наприклад, в юридичних питаннях з НКРЕКУ, аж до необхідності вирішувати ці питання в ручному режимі, терміново. Якщо економічне питання, немає грошей, допомагати фінансово зі спеціально створеного для цього фонду безвідсоткового кредитування, щоб забезпечити тепло в квартирах громадян України. Якщо є питання технічне, то запрошувати фахівців для термінового пошуку технічних рішень, і брати на себе прийняття рішень про те, що можна зробити в конкретній критичній ситуації», — підкреслив експерт.

ДО ЧОГО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ВІДСУТНІСТЬ ОПАЛЕННЯ У БУДИНКАХ З ТЕХНІЧНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ

Відсутність опалення в той же час, несе за собою ряд будівельних, і як наслідок, екологічних проблем. У будь-якому будинку, який не опалюється, в тому числі і в новобудовах, в стінах утворюється «точка роси» і з’являється вологість, а потім — цвіль. Грибкове захворювання будівлі може виникнути за один сезон при відсутньому опаленні в сотнях неопалюваних будинків.

«У тих будинках, які не опалюються, «точка роси» може потрапляти всередину стіни будівлі, що призводить до утворення цвілі на внутрішній поверхні стін житла, і в цілому в подальшому, до знищення будівлі. Для цього не потрібно багато часу, все це швидко відбувається. Прийнятних і легких методів повного знищення чорної цвілі немає. Якщо з’явилася чорна цвіль, то фактично, це вже почалося знищення будівлі. А люди, які дихають повітрям з її спорами, — це потенційні носії туберкульозу та інших важких легеневих захворювань, і проживати в такому приміщенні вже заборонено санітарними нормами України. СЕС в такій ситуації зобов’язана виселяти всіх людей в примусовому порядку, незалежно від форми власності приміщення», — уточнив Олександр Сігал.

Владислав Кордік

«Місто-інфраструктура»